Forwarded from Музей Ханенків
Нині, у складній ситуації, яка торкнулася всього людства, важливо не піддаватися лякалками, які в різних варіаціях ширяться соцмережами, й зберігати оптимістичне налаштування духу. Буддійські гнівні божества дгармапали, яких можна бачити на численних скульптурних та живописних творах в помаранчевій залі музею, хоча з першого погляду і вселяють страх, та їхня мета не лише застрашити, але й захисти. Хто ж вони такі й кому шкіряться?
Дгармапалами у буддизмі вважають божеств, які захищають вчення та кожного буддиста від ворогів. Багато з них потрапили в «пантеон» з добуддистської тибетської релігії бон та місцевих магічних та шаманських культів. До захисників також відносять ідамів-покровителів вірян та йоґинь-дакіні.
Більшість драгмапал постають у застрашливому вигляді. Гнівні іпостасі зазвичай зображуються невисокими, помірно тлустими, втім з пропрацьованими м’язами, часто з численними головами, руками та ногами, подекуди голими, а подекуди в одязі, який може бути багатим царськими шатами, а може зводитися до ганчір’я нижчих прошарків суспільства. Під їхніми ногами покірно лежать переможені вороги, а в руках виблискує найрізноманітніша зброя.
Тексти дуже поетично, а подекуди занадто прямолінійно і застрашливо, описують зовнішній вигляд дгармапал. Чорних порівнюють з «хмарою, яка з’являється в кінці часів»; білих – з «блиском світанкового сонця, промені якого падають на груду кришталю». Шкіра багатьох із них «вкрита плямами крові та яскравими плямами людського жиру». Дгармапали мають типовий вираз обличчя – ікластий рот, викривлений посмішкою та три вирячених запалених ока, які виражають лють.
То чому ж у буддизмі з’явилися такі гротескні, суперечливі образи. Крім того, що гнівні божества патронують буддизм, вони також борються з т. зв. афектами – пристрастями та потягами, які часто ховаються в глибинах несвідомого, і є перешкодами для практика на шляху до просвітлення.
Застрашливі образи, таким чином, ніби досягають афектів напряму, у самому несвідомому, незвіданий хаос якого викликає страх сам по собі. Своїм підкреслено лютим виглядом дгармапали уособлюють блискавичну радикальну силу, яка не залишає жодного шансу пристрастям там, де м’які і повільні методи вже не діють.
Чекаємо на кінець ізоляції, щоб вживу побачити бентежну та красу дгармапал.
👩💻 Текст для #KhanenkoMuseum_Collection підготувала старша наукова співробітниця Відділу досліджень азійського мистецтва Юлія Філь
Дгармапалами у буддизмі вважають божеств, які захищають вчення та кожного буддиста від ворогів. Багато з них потрапили в «пантеон» з добуддистської тибетської релігії бон та місцевих магічних та шаманських культів. До захисників також відносять ідамів-покровителів вірян та йоґинь-дакіні.
Більшість драгмапал постають у застрашливому вигляді. Гнівні іпостасі зазвичай зображуються невисокими, помірно тлустими, втім з пропрацьованими м’язами, часто з численними головами, руками та ногами, подекуди голими, а подекуди в одязі, який може бути багатим царськими шатами, а може зводитися до ганчір’я нижчих прошарків суспільства. Під їхніми ногами покірно лежать переможені вороги, а в руках виблискує найрізноманітніша зброя.
Тексти дуже поетично, а подекуди занадто прямолінійно і застрашливо, описують зовнішній вигляд дгармапал. Чорних порівнюють з «хмарою, яка з’являється в кінці часів»; білих – з «блиском світанкового сонця, промені якого падають на груду кришталю». Шкіра багатьох із них «вкрита плямами крові та яскравими плямами людського жиру». Дгармапали мають типовий вираз обличчя – ікластий рот, викривлений посмішкою та три вирячених запалених ока, які виражають лють.
То чому ж у буддизмі з’явилися такі гротескні, суперечливі образи. Крім того, що гнівні божества патронують буддизм, вони також борються з т. зв. афектами – пристрастями та потягами, які часто ховаються в глибинах несвідомого, і є перешкодами для практика на шляху до просвітлення.
Застрашливі образи, таким чином, ніби досягають афектів напряму, у самому несвідомому, незвіданий хаос якого викликає страх сам по собі. Своїм підкреслено лютим виглядом дгармапали уособлюють блискавичну радикальну силу, яка не залишає жодного шансу пристрастям там, де м’які і повільні методи вже не діють.
Чекаємо на кінець ізоляції, щоб вживу побачити бентежну та красу дгармапал.
👩💻 Текст для #KhanenkoMuseum_Collection підготувала старша наукова співробітниця Відділу досліджень азійського мистецтва Юлія Філь
Forwarded from Музей Ханенків
Згідно з буддійською традицією Тибету, найголовніші події життя засновника буддизму – Будди Шак’ямуні – припали на першу повню Вішакга, другого місяця індійського місячного календаря.
Через прив’язку до астрономічного явища, дата великого свята щороку змінюється. У цьому році велике свято відзначається сьогодні, 5 червня. Тибетці називають його Сава Дага, монголи – Дончод Гурал, що з обох мов перекладається як «свято тисячі підношень». Обов’язковою складовою святкування є урочистий молебень, після якого віряни пригощають ченців стравами та підносять їм дарунки.
Що ж саме святкують сьогодні буддисти північної традиції? Йдеться про три події життя Будди: народження, досягнення Просвітлення у віці 36 років та повний вхід у нірвану, сферу просвітленого буття, на 82 році життя.
Щоб більше дізнатися про героя нинішнього свята, розгляньмо тибетську скульптуру 18 століття з колекції Музею Ханенків.
Ця статуя в жодному разі не є портретом. Радше, це візуальний текст, що розповідає нам найголовніше про Будду та будд з точки зору послідовників учення.
З погляду буддистів, поява Шак’ямуні не була випадковою чи винятковою подією. Новий будда (з санскриту це слово означає «просвітлений») з’являється тоді, коли вчення попереднього будди забувається людством. Буддами стають особи, що невпинно вдосконалювали себе впродовж багатьох життів. Завдяки цьому вони напрацювали не лише виняткові внутрішні якості, але й здобули ознаки ідеальної краси, які й відображено у скульптурі. Серед таких ознак 32 є основними, а 80 – другорядними.
Утім, ми розглянемо лише декілька. Для будди (не лише Будди Шак’ямуні, але й інших будд) властиве поєднання зрілої розвиненої постави та юнацької краси лику. Погляньте на міцне тіло, широкі плечі, опуклі груди Будди (в Індії це зветься «левині груди»). Руки дуже довгі – кінчики пальців сягають колін. Голову вінчає особливий виступ, прикритий волоссям – «ушніша». Також ознакою будд є «урна», особлива опуклість або цятка між бровами.
Деякі деталі скульптури вказують на те, що перед нами – саме Будда Шак’ямуні. Наприклад, кучеряве волосся. У давньоіндійському мистецтві воно було відзнакою саме мешканця півночі Індостану. А за переказами, Шак’ямуні походив з передгір’я Гімалаїв. Проколоті та видовжені мочки вух – ознака індійських аристократів, які носили масивні коштовні сережки. Шак’ямуні, як відомо, походив із царського роду. Але його довгі мочки підкреслено порожні: царевич з роду Шак’я зрікся усього мирського задля духовних пошуків. Про те ж свідчить і одяг Будди – накидка ченця.
☝️З вами були:
Будда Шак’ямуні
Тибет або Монголія, 18 століття
Мідний сплав, лиття, позолота, розфарбування
Висота - 26,3 см
Придбано у Володарського З.М., 1962 р., м. Київ
👩💻 Текст для #KhanenkoMuseum_Collection підготував Євген Осауленко, провідний науковець музею, дослідник колекції мистецтва буддизму
👨🏻💻 Колаж: Андрій Онищук
Через прив’язку до астрономічного явища, дата великого свята щороку змінюється. У цьому році велике свято відзначається сьогодні, 5 червня. Тибетці називають його Сава Дага, монголи – Дончод Гурал, що з обох мов перекладається як «свято тисячі підношень». Обов’язковою складовою святкування є урочистий молебень, після якого віряни пригощають ченців стравами та підносять їм дарунки.
Що ж саме святкують сьогодні буддисти північної традиції? Йдеться про три події життя Будди: народження, досягнення Просвітлення у віці 36 років та повний вхід у нірвану, сферу просвітленого буття, на 82 році життя.
Щоб більше дізнатися про героя нинішнього свята, розгляньмо тибетську скульптуру 18 століття з колекції Музею Ханенків.
Ця статуя в жодному разі не є портретом. Радше, це візуальний текст, що розповідає нам найголовніше про Будду та будд з точки зору послідовників учення.
З погляду буддистів, поява Шак’ямуні не була випадковою чи винятковою подією. Новий будда (з санскриту це слово означає «просвітлений») з’являється тоді, коли вчення попереднього будди забувається людством. Буддами стають особи, що невпинно вдосконалювали себе впродовж багатьох життів. Завдяки цьому вони напрацювали не лише виняткові внутрішні якості, але й здобули ознаки ідеальної краси, які й відображено у скульптурі. Серед таких ознак 32 є основними, а 80 – другорядними.
Утім, ми розглянемо лише декілька. Для будди (не лише Будди Шак’ямуні, але й інших будд) властиве поєднання зрілої розвиненої постави та юнацької краси лику. Погляньте на міцне тіло, широкі плечі, опуклі груди Будди (в Індії це зветься «левині груди»). Руки дуже довгі – кінчики пальців сягають колін. Голову вінчає особливий виступ, прикритий волоссям – «ушніша». Також ознакою будд є «урна», особлива опуклість або цятка між бровами.
Деякі деталі скульптури вказують на те, що перед нами – саме Будда Шак’ямуні. Наприклад, кучеряве волосся. У давньоіндійському мистецтві воно було відзнакою саме мешканця півночі Індостану. А за переказами, Шак’ямуні походив з передгір’я Гімалаїв. Проколоті та видовжені мочки вух – ознака індійських аристократів, які носили масивні коштовні сережки. Шак’ямуні, як відомо, походив із царського роду. Але його довгі мочки підкреслено порожні: царевич з роду Шак’я зрікся усього мирського задля духовних пошуків. Про те ж свідчить і одяг Будди – накидка ченця.
☝️З вами були:
Будда Шак’ямуні
Тибет або Монголія, 18 століття
Мідний сплав, лиття, позолота, розфарбування
Висота - 26,3 см
Придбано у Володарського З.М., 1962 р., м. Київ
👩💻 Текст для #KhanenkoMuseum_Collection підготував Євген Осауленко, провідний науковець музею, дослідник колекції мистецтва буддизму
👨🏻💻 Колаж: Андрій Онищук
Forwarded from Музей Ханенків
День дгарми
Сьогодні, 5 липня 2020 року, буддисти Таїланду, Камбоджі та інших країн Південно-Східної Азії відзначають одне з головних свят – День дгарми. Дгарма - у перекладі з санскриту означає «вчення» або «істина». Дата свята кожного року зсувається, адже її визначають за місячним календарем, а саме за повнею восьмого місяця Ашадга. Звідси – таїландська назва свята: Асага Пуджа.
Свято вшановує день першої проповіді Будди. Коли засновник вчення досяг Просвітлення і став Буддою Шак’ямуні, його охопили сумніви – чи варто ділитися з кимось своїм досвідом? Чи зрозуміють його? Невідомо, чим би усе скінчилося, та до Будди прилетіли двоє головних індійських богів – Індра та Брагма. Вони почали благати Будду розповсюджувати знання, бо без цього світ опиниться на краю загибелі.
Поміркувавши, до кого б звернутися, Будда пригадав, що до Просвітлення був учасником гурту подвижників-аскетів. Цей гурт Шак’ямуні розшукав у Оленячому Гаї індійського міста Рішіпатана (більш відоме як Сарнатг, нині – передмістя Варанасі). Спершу подвижники й слухати не хотіли Будду, вважаючи його відступником. Та вони змінили думку, коли помітили зміни в його зовнішності: здавалося, Будда буквально «випромінював» свою досконалість.
Під час цієї проповіді Будда проголосив Чотири Благородні Істини. Визнання цих істин донині лишається головним критерієм належності людини чи громади до буддистської спільноти:
1. Життю людини властиве постійне невдоволення.
2. У цього невдоволення є причини.
3. Ці причини можливо подолати.
4. Способом долання невдоволення є практики «Восьмидільного шляху».
З нагоди Асага Пуджі розглянемо найдавнішу пам’ятку буддійської скульптури Музею Ханенків - голову Будди, фрагмент скульптури, датованої 12 століттям. . Учені пов’язують твір саме з регіоном Таїланду, територія якого на той час входила до складу держави Камбуджадеша. Скульптуру виготовлено зі стуко – суміші алебастру й гіпсу, яка твердне на повітрі.
Згідно із буддійською традицією, від самого свого народження Будда був наділений ідеальною фізичною вродою. Музейний раритет 12 століття дає нам змогу, подібно до аскетів з Оленячого Гаю, відчути момент, коли зовнішня краса засновника Буддизму наповнилася внутрішнім сяйвом досконалості. Ознаками цього є напівпримружені очі Будди й легка усмішка на його устах.
👉🏻 З вами був:
Будда Шак’ямуні (голова, фрагмент скульптури)
Таїланд, 12 століття
Стуко
Bисота – 16,5 см
Текст для #KhanenkoMuseum_Collection підготував Євген Осауленко, провідний науковець музею, дослідник колекції мистецтва буддизму
Дизайн інфографіки: Андрій Онищук
Сьогодні, 5 липня 2020 року, буддисти Таїланду, Камбоджі та інших країн Південно-Східної Азії відзначають одне з головних свят – День дгарми. Дгарма - у перекладі з санскриту означає «вчення» або «істина». Дата свята кожного року зсувається, адже її визначають за місячним календарем, а саме за повнею восьмого місяця Ашадга. Звідси – таїландська назва свята: Асага Пуджа.
Свято вшановує день першої проповіді Будди. Коли засновник вчення досяг Просвітлення і став Буддою Шак’ямуні, його охопили сумніви – чи варто ділитися з кимось своїм досвідом? Чи зрозуміють його? Невідомо, чим би усе скінчилося, та до Будди прилетіли двоє головних індійських богів – Індра та Брагма. Вони почали благати Будду розповсюджувати знання, бо без цього світ опиниться на краю загибелі.
Поміркувавши, до кого б звернутися, Будда пригадав, що до Просвітлення був учасником гурту подвижників-аскетів. Цей гурт Шак’ямуні розшукав у Оленячому Гаї індійського міста Рішіпатана (більш відоме як Сарнатг, нині – передмістя Варанасі). Спершу подвижники й слухати не хотіли Будду, вважаючи його відступником. Та вони змінили думку, коли помітили зміни в його зовнішності: здавалося, Будда буквально «випромінював» свою досконалість.
Під час цієї проповіді Будда проголосив Чотири Благородні Істини. Визнання цих істин донині лишається головним критерієм належності людини чи громади до буддистської спільноти:
1. Життю людини властиве постійне невдоволення.
2. У цього невдоволення є причини.
3. Ці причини можливо подолати.
4. Способом долання невдоволення є практики «Восьмидільного шляху».
З нагоди Асага Пуджі розглянемо найдавнішу пам’ятку буддійської скульптури Музею Ханенків - голову Будди, фрагмент скульптури, датованої 12 століттям. . Учені пов’язують твір саме з регіоном Таїланду, територія якого на той час входила до складу держави Камбуджадеша. Скульптуру виготовлено зі стуко – суміші алебастру й гіпсу, яка твердне на повітрі.
Згідно із буддійською традицією, від самого свого народження Будда був наділений ідеальною фізичною вродою. Музейний раритет 12 століття дає нам змогу, подібно до аскетів з Оленячого Гаю, відчути момент, коли зовнішня краса засновника Буддизму наповнилася внутрішнім сяйвом досконалості. Ознаками цього є напівпримружені очі Будди й легка усмішка на його устах.
👉🏻 З вами був:
Будда Шак’ямуні (голова, фрагмент скульптури)
Таїланд, 12 століття
Стуко
Bисота – 16,5 см
Текст для #KhanenkoMuseum_Collection підготував Євген Осауленко, провідний науковець музею, дослідник колекції мистецтва буддизму
Дизайн інфографіки: Андрій Онищук