Обранці духів ✙
4.58K subscribers
4.62K photos
270 videos
156 files
1.27K links
Уламки сакральної архаїки у тлінній сучасності. Щось цікаве з повсякденного життя релігійних спільнот.
Для зв'язку: @Kairuku_waitaki
Патреон: https://www.patreon.com/CSRCcE
Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/6gzaxY9n1z
Download Telegram
Нині, у складній ситуації, яка торкнулася всього людства, важливо не піддаватися лякалками, які в різних варіаціях ширяться соцмережами, й зберігати оптимістичне налаштування духу. Буддійські гнівні божества дгармапали, яких можна бачити на численних скульптурних та живописних творах в помаранчевій залі музею, хоча з першого погляду і вселяють страх, та їхня мета не лише застрашити, але й захисти. Хто ж вони такі й кому шкіряться?

Дгармапалами у буддизмі вважають божеств, які захищають вчення та кожного буддиста від ворогів. Багато з них потрапили в «пантеон» з добуддистської тибетської релігії бон та місцевих магічних та шаманських культів. До захисників також відносять ідамів-покровителів вірян та йоґинь-дакіні.

Більшість драгмапал постають у застрашливому вигляді. Гнівні іпостасі зазвичай зображуються невисокими, помірно тлустими, втім з пропрацьованими м’язами, часто з численними головами, руками та ногами, подекуди голими, а подекуди в одязі, який може бути багатим царськими шатами, а може зводитися до ганчір’я нижчих прошарків суспільства. Під їхніми ногами покірно лежать переможені вороги, а в руках виблискує найрізноманітніша зброя.

Тексти дуже поетично, а подекуди занадто прямолінійно і застрашливо, описують зовнішній вигляд дгармапал. Чорних порівнюють з «хмарою, яка з’являється в кінці часів»; білих – з «блиском світанкового сонця, промені якого падають на груду кришталю». Шкіра багатьох із них «вкрита плямами крові та яскравими плямами людського жиру». Дгармапали мають типовий вираз обличчя – ікластий рот, викривлений посмішкою та три вирячених запалених ока, які виражають лють.

То чому ж у буддизмі з’явилися такі гротескні, суперечливі образи. Крім того, що гнівні божества патронують буддизм, вони також борються з т. зв. афектами – пристрастями та потягами, які часто ховаються в глибинах несвідомого, і є перешкодами для практика на шляху до просвітлення.

Застрашливі образи, таким чином, ніби досягають афектів напряму, у самому несвідомому, незвіданий хаос якого викликає страх сам по собі. Своїм підкреслено лютим виглядом дгармапали уособлюють блискавичну радикальну силу, яка не залишає жодного шансу пристрастям там, де м’які і повільні методи вже не діють.

Чекаємо на кінець ізоляції, щоб вживу побачити бентежну та красу дгармапал.

👩‍💻 Текст для #KhanenkoMuseum_Collection підготувала старша наукова співробітниця Відділу досліджень азійського мистецтва Юлія Філь
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Дещо з кінохроніки. Карельська магія в дії. Відео 1920 року.
11 травня розпочинається дуже цікавий курс під назвою "Why Religion Matters: Religious Literacy, Culture and Diversity". Раджу записатися і хоча б прослухати лекції: https://www.futurelearn.com/courses/why-religion-matters
У місті Аджмер в центральній частині індійського штату Раджастхан похований мусульманський святий Мойнуддін Чішті (пом. 1253 р.). У його честь там влаштовують свято під назвою Урс Аджмер. Під час святкувань деякі правовірні мусульмани "виколюють собі очі".
Forwarded from Музей 🇺🇦
"Тантричний бенкет", Індія, приблизно 1790
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Так виглядає один із ритуальних танців традиції тибетського буддизму Чод. Засновницею школи Чод вважається тибетська йогиня Мачіг Лабдрон (1055-1149), котра об'єднала елементи шаманських традицій релігії Бон з вченням праджняпараміта-сутти та дзогчен. Практикуючі Чод найчастіше являли собою жебручих йогинів, які подорожують від місця до місця або віддаються відокремленим практикам. Коли в Тибеті виникали епідемії, саме послідовники традиції Чод супроводжували перевіз трупів до цвинтару, оскільки вважалося, що вони не можуть заразитися. Там вони розчленовували трупи для небесних похорон. В арсеналі Чод є ряд ритуалів, спрямованих проти інфекційних хвороб.
Воу. Тут один з найкращих наукових журналів "Magic, Ritual, and Witchcraft" виклав всі статті онлайн: https://muse.jhu.edu/journal/387
A Japanese zen monk Ryokan’s poem

良寛の漢詩より
Сьогодні Весак (Вішакха Пуджа, Дончод-хурал, Сага Дава) - міжнародне буддійське свято, що відзначається в деньповні місця в травні кожного року в честь народження Будди Гаутами, досягнення ним просвітлення і відходу в парінірвану з нашого світу. Дуже часто у цей день буддисти запускають небесні ліхтарики.
🇨🇩У Демократичній Республіці Конго вуличні ринки, завжди переповнені "чудодійними" еліксирами, тепер пропонують забобонним мешканцям ліки, які нібито позбавляють від коронавірусу. Список інгрідієнтів зілля величезний: від імбиру і лимона до кори рідкісних дерев, частин тіла червонокнижних тварин і "зачарованої" сечі. Місцевий чаклун Габріель Нсомбіла навіть розмістив власну рекламу на радіостанції. Деякі з "народних засобів" вже виявились смертельно небезпечними: в ДРК троє дітей померли після того, як мати для профілактики COVID-19 напоїла їх настоєм якоїсь "чарівної" трави за порадою одного зі знахарів.

Вірусні митарства
Сьогодні для прочитання рекомендую цікаве есе Едварда Саїда "Восток путешественников и ученых: между словарной дефиницией и живой мыслью", автора відомого дослідження "Орієнталізм: https://magazines.gorky.media/oz/2003/5/vostok-puteshestvennikov-i-uchenyh-mezhdu-slovarnoj-definicziej-i-zhivoj-myslyu.html
A very early original acrylic painting by Anishinaabe artist Norval Morrisseau titled The Legend of Sturgeon Lake. 1958.
Острів Ванікоро (Соломонові острови). Запис зі щоденника невідомого антрополога, що провів у тропічному лісі 50 років.
Forwarded from Пломінь
​​🔥 Онлайн-дискусія за участі Віталія Щепанського та Юрія Завгороднього на тему: «Екологія релігії і сакральна географія: спроба релігієзнавчого аналізу»

У 1960-х роках шведський антрополог і релігієзнавець Оке Хульткранц припустив, що релігія може залежати і змінюватися від природного довкілля. Такий підхід для багатьох його колег виявився як мінімум дивним. Все є він довів, що багато релігійних практик корінних народів тісно пов’язані з навколишнім ландшафтом та кліматичними умовами, де вони проживають. Однак через діяльність людини світ природи стрімко міняється і нове техногенне довкілля диктує свої умови. Це також впливає на сакральну географію не лише малих народів, але і на християн або іудеїв.

Щороку виходять нові статті, монографії, які розглядають зв’язок між релігією, географією та екологією. Наприклад, Гарвардський університет видає багатотомну серію книг про взаємозв’язок екології та релігії. Також друкуються дослідження і відбуваються конференції, які пов'язані з сакральною географією. Навіть духовні лідери абсолютно всіх релігій, котрі в середині ХХ століття про екологічні проблеми згадували рідко, нині регулярно звертаються до них у своїх проповідях. У цьому контексті виникає окремий напрям — «духовна екологія», де з точки зору традиційного релігійного світогляду люди починають вирішувати екологічні проблеми на локальному рівні. Чи залежить екологія від релігії? Як географія або ландшафт впливає на релігійні погляди та практики? На ці та інші питання, ми спробуємо дати відповідь під час нашої дискусії.

Учасники дискусії — доктор філософських наук Юрій Завгородній і кандидат філософських наук Віталій Щепанський.

Долучайтесь ▶️ 14-го травня, початок о 19:00.
Люцифери. Гватемала 1940-50-ті роки.
У підготовці до дискусії.
Американський антрополог Леслі Спонсел у своїй книзі "Духовна екологія: тиха революція" присвятив цілий розділ Мартіну Буберу, як одному з ідеологів "духовної екології", де коротко розібрав його основні філософські пасажі щодо питань екологічного мислення.
До вашої уваги фрагмент з праці Мартіна Бубера "Я і Ти", який став об'єктом для аналізу Леслі Спонсела: https://telegra.ph/Martіn-Buber-YA-і-Ti-Derevo-yak-Ti-05-10